Звичаєве право

Крім власних органів управляння, в Січі функціонувало також власне козацьке право, яке було не писаним законом, a «стародавнім звичаєм, словесним правом і здоровим глуздом». Якщо загалом на території України на той час діяли різні джерела права («Руська правда», Литовські статути, акти королівської влади, Магдебурзьке право), то на Запорозькій Січі найважливішого значення набуло козацьке звичаєве право, яке фундувалося на засадах колективізму, побратимства і взаємодопомоги.

На підставі звичаїв і традицій чітко регламентувалися права й обов'язки старшин. Норми козацького права стверджували ті суспільні відносини, що склалися серед козацтва. Вони закріплювали військово-адміністративну організацію Запорозької Січі, установлювали правила військових дій, діяльність судових органів, порядок землекористування, укладання договорів, визначали види злочинів і покарань. Козацьке право визнавали зарубіжні держави, а козаки всіляко захищали його, побоюючись, що писане право може обмежити козацькі вільності.