Доля Запорізької Січі

Запорозькій Січі належала провідна роль у Національно-визвольній війні українського народу 1648-1657 pp., але після її завершення більшість запорожців не були включені до козацького реєстру. Це викликало невдоволення січовиків і загострення їхніх відносин з гетьманською владою аж до збройних конфліктів.

У період Руїни запорожці неодноразово втручались у боротьбу різних старшинських угрупувань за гетьманську владу. При цьому вони нерідко підтримували кандидатів на гетьманство зі свого середовища -Iвана Брюховецького, М. Ханенка, П. Суховія, які обіцяли покласти край свавіллю старшини й експлуатації рядового козацтва.

Особливо ускладнилося становище Запорозької Січі після Андрусівського перемир'я 1667 p., коли над нею був установлений спільний контроль Росії та Речі Посполитої. Причому за умовами перемир'я Січ повинна була надавати військову допомогу обом державам, кожна з яких прагнула використовувати запорожців для ліквідації незалежності Гетьманщини. У квітні 1775 р. російська імператриця Катерина II прийняла рішення про ліквідацію Запорозької Січі.